kinder

Контакти:

82100, вул. Козловського,59,
м. Дрогобич, Львівська обл.
Телефон: +38 (03244) 3-83-12

«Дитина матиме таке уявлення Бога, яке подадуть їй батьки та вчителі. Від них достоту залежить духовне обличчя дитини. Ось чому батьки і вчителі повинні бути людьми глибокої віри... – писала Марія Монтессорі, маючи на увазі, що релігійне виховання доступне найменшим дітям, оскільки воно є «справою серця».

На сьогоднішній день, на жаль, цій «справі серця» усе більше надається значення «справи розуму». Батьки встановлюють чіткі вікові межі, до яких можна чи не можна згадувати про Бога. І, як наслідок, коли настає довгоочікуваний початок християнського виховання, дитина не має сформованого відчуття любові чи пошани до християнських цінностей, вона лише сприймає все на розумовому рівні.

У народі кажуть: «Іван знатиме те, чого Івась навчився», отож спробуймо розглянути процес духовного виховання наймолодших - формування християнського світогляду дошкільників.

Історія «Втрачений час»(авторська)

До одного мудрого, знаного та багатого на педагогічний досвід вченого якось звернулися за порадою двоє молодих батьків. Вони, власне, чекали на те, що за день-два їхнє малятко побачить світ.
- Пане професоре, - несміливо почала мама, - знаємо, що тільки ви зможете порадити нам найкращий час для початку християнського виховання нашого малюка.
- На мою думку, - продовжив батько, - дитину можна починати морально та духовно виховувати вже тоді, коли вона сама навчиться сидіти, десь із 6 місяців. А от дружина заперечує! Каже, що після року.
- То коли ж найкраще почати процес християнського виховання? – перебила мама.
Професор поправив окуляри, кашлянув, ще раз уважно розглянув молоду пару і сумно пробурмотів:
- Не хочу вас розчаровувати, але таки скажу правду і відповідь, над якою стільки дискутуєте. На жаль, у процесі духовного виховання ви вже втратили 9 місяців.

«Коли починати говорити дитині про Бога?» - часто запитують батьки. - Дитина знає англійський алфавіт, уміє віднімати й додавати й обдарована феноменальними музичними здібностями. Коли ж починати релігійне виховання?»

На превеликий жаль, більшість батьків, які хочуть навчити дитину основам християнської віри, намагаються «передати» їй цю віру у дуже дивний спосіб: відчинили багажник автомобіля, ледве умістили туди цілу купу різноманітних речей, проїхали кілька кілометрів, зупинилися, вийняли речі: «Тримай! Це тобі! Щасливої дороги у життя!».
І цих речей так багато, що дитина навіть не може втримати їх і тому постійно губить одну за одною.

«Ай-ай-ай. Шкода!» - похитують головами батьки, які уже сидять за кермом свого автомобіля з порожнім багажником і поспішають вирішити за один день усі на світі справи.
Якщо віру сприймати, як «великий багаж», то згодом для дитини вона перетвориться у звичайнісінький черговий тягар, вигаданий і витворений її батьками. Тому в підлітковому віці, коли син або донька нарешті відчують за плечима крила дорослості, цей «тягар» вони успішно скинуть, керуючись принципами сімейної демократії.

Початок християнського виховання не можна зводити до конкретних часових рамок, розпочинаючи з першого класу чи 10 років, воно повинне бути бажаним і невимушеним. І тоді життя за християнськими принципами трактуватиметься дитиною не як традиція чи чергова примха батьків, а як потреба і «духовний хліб».

На щастя, існує певний відсоток батьків, які хочуть передати цей «хліб» дітям з раннього дитинства. Проте часто їм не вистачає педагогічних умінь, і вони потребують допомоги вихователя.

Якщо за даними анкетного опитування, здійсненого вихователем-методистом, усі батьки не заперечують у проведенні занять із християнського виховання своїх дітей, то вихователі можуть долучатися до процесу формування маленьких християн.

Яких же принципів слід дотримуватися дошкільному педагогу, організовуючи заняття з християнського виховання дошкільників?


По-перше, християнське виховання повинно бути екуменічним.
По-друге, кожне заняття чи індивідуальна розмова мають бути основані на короткому уривку чи вірші зі Святого Письма.
«Що це за Книга?» - часто запитують дошкільники. У такий момент слушною буде відповідь: «Це Книга про Бога. У ній дуже багато всього цікавого і повчального. І ти зможеш її прочитати лише тоді, коли вивчиш букви. Але зараз запам’ятай: на кожній сторінці цієї Книги написано, що Бог тебе дуже любить!»
Якщо вихователь намагатиметься «підкріпити» свої слова рядками зі Святого Письма, дошкільники розумітимуть, що розповіді педагога – не вигадка, а справді Слово Боже.
По-третє, розмови про Бога чи пояснення біблійних уривків потрібно здійснювати у простий і доступний спосіб, не перевантажуючи розповідь важкими для сприйняття дітей словами (напр., ізраїльтяни, Книга Буття, всепрощаючий тощо). Проте надто спрощувати також не потрібно, оскільки дитина може сприймати сказане за казку і вигадку, тому замість імені Ісусик краще вживати Ісус Христос та старатися не називати Бога «Боженькою».

Історія «Малюнок Бога»(із книги Бруно Ферреро)
Хлопчик щось малював.
Учитель сказав: „Цікавий малюнок. Кого ти зобразив на ньому?”
„Це – Бог”.
„Але ж ніхто не знає, який є Бог”
„Коли я закінчу малюнок, то знатимуть усі”.

Кожна дитина трактує Бога по-своєму, відштовхуючись від того, як сприймає своїх батьків та вихователів, адже повністю ідентифікує їх з Богом. Тому дорослі повинні відзначатися якнайдосконалішими духовними якостями. «Поведінка вихователів пробуджує в дитині також і певні очікування від Бога. Батьки, які суворо контролюють дитину та не випускають її з поля зору, викликають у неї неправильне уявлення і про Бога як постійно контролюючу інстанцію. Це не автоматичний процес, проте існує взаємозв’язок між поведінкою вихователя та уявленням дитини про Бога», - пишуть Мартін Егле та Лене Майєр-Скуманц у книзі «Дитина і віра».
Як саме говорити дитині про Бога? Через які слова розкривати образ Господа?
Із власного досвіду можу сказати, що дошкільнята прагнуть занять із християнського виховання, адже після них вони стають спокійнішими, добрішими і радіснішими. Розмови з дітьми про Бога подібні на світло сонця, яке зігріває серденька і запалює оченята малих християн.
Пропоную методику «П’яти Божих промінців», використовуючи яку, педагоги та батьки зможуть зігріти дитячі душі та здійснити велику «справу серця».

ПЕРШИЙ ПРОМІНЕЦЬ БОГ – ЛЮБОВ І МИЛОСЕРДЯ

Історія «Безумовна любов»(Кевін Стід)
Приблизно рік тому я побував в сусідів на уродинах. Ми всі сиділи в альтанці, сміючись і жартуючи. Пара, в будинку якої відбулося прийняття, саме поклала спати свого трирічного сина.
Минуло пів години, й дитинча причалапало назад до нас. Його батько, явно роздратований, рявкнув: «Хай тобі грець, я ж сказав тобі, щоби ти не вставав з ліжка!» Дитина швиденько втекла.
Через кілька хвилин я зайшов у хол і наткнувся там на хлопчика, який сидів у кутку і плакав. Я зупинився, щоб запитати його, чому він плаче, а засоромлений хлопчик повернув заплакане обличчя в мій бік і запитав: «Як ти думаєш, мій батько ще любить мене?»

Дитині важливо дати зрозуміти, що ми її приймаємо такою, якою вона є, тобто любимо безумовною любов’ю. А Бог – це Любов, найбільша і найдосконаліша.

Якщо ти провинився, образив батьків та вихователів, ти також образив Бога. Але Він продовжує тебе любити і чекає на те, що ти виправиш свій поганий вчинок - це дитина повинна засвоїти на все життя, оскільки формування уявлення «Бог любить тільки за щось добре» може сформувати у дошкільнику бажання відсторонитися і сховатися від Господа у моменти своїх невдач. І цей сумний досвід дасть про себе знати у підлітковому віці страшними наслідками – «Бог корисливий, і робить все так, як йому вигідно».

Пригадую, як кілька років тому проводила тренінг для невеликої групи підлітків. Зміст тренінгу містив у собі історію про в’язня, який вчинив десяток страшних кримінальних злочинів. Перша реакція учасників тренінгу була, звичайно, негативною. Але коли я сказала, що Бог не переставав любити цього злочинця, і чекає на його розкаяння, у кімнаті запала тиша. Наступним завданням було написати лист до в’язня. Скажу коротко: зміст листів мене несподівано вразив, адже підлітки настільки щиро підтримували того, до кого кілька хвилин тому ставилися з відразою, що важко було не помітити у їхніх очах погляду Бога.

Діти мають знати: Господь любить нас бузумовною любов’ю і хоче, щоб жили ми праведно і щасливо. Радіє нашим успіхам і переживає за наші помилки. Не можна формувати у дошкільників відчуття того, що Бог чекає тільки того, щоб нас винагородити чи покарати. Мартін Егле та Лене Майєр-Скуманц зауважують, що «діти часто демонструють поведінку, яку хочуть бачити батьки і Бог. Через таку неприродну поведінку вони сприймають стосунки з іншою людиною, з ближніми не як збагачення, а як сповнення припису. І Бога вони уявляють собі як такого, який за додержання його приписів винагороджує, а за порушення – карає. Отже, такий собі Бог-наглядач. Такий образ Бога не тільки загрожує становленню особистості дитини, а й суперечить суті Бога Отця, суті Ісуса, який любить усіх людей однаково і нас заохочує до такої любові».

Тому батькам і вихователям найперше слід подбати про те, щоб їхні вихованці були твердо упевнені: дорослі люблять їх безумовною любов’ю, а це означає, що вони ніколи, за жодних обставин не перестануть її любити. Так, як Бог.

ДРУГИЙ ПРОМІНЕЦЬ
БОГ – ТВІЙ ОХОРОНЕЦЬ І ТВОЯ РАДІСТЬ

Історія «Це Ваша рука»(із книги Бруно Ферреро)
Один учитель сказав учням намалювати те, за що вони б хотіли подякувати Богові. Виховник гадав, що у цих дітей – вихідців із бідних родин – насправді не так багато причин відчувати вдячність. Він був переконаний, що всі радше намалюють купи солодощів, столи, що вгинаються від наїдків.
Малюнок, який подав йому Михайлик, вразив: на ньому хлопчина зобразив руку.
Але чия це рука?
Клас зацікавився тим зображенням.
„Для мене це рука Бога, що дає нам хліб насущний”, - висловилася одна дитина.
„Це рука селянина. Він годує курей”, - сказала інша.
Поки діти ще малювали, вчитель нахилився над партою Михайлика і спитав його, чия то рука.
„Це ваша рука”, - прошепотів хлопчина.
І тоді вчитель пригадав, як щовечора брав Михайлика за руку, бо він був найменшенький, і проводжав до виходу. Вчитель так само обходився і з іншими дітьми, але для Михайлика це мало справді велике значення.


Бог нас любить, охороняє. Чого маємо боятися?
Дошкільники дуже люблять слухати історію з Біблії про бурю на морі. Почалася буря, човен хитало, апостоли злякалися, розбудили Ісуса. А Він «погрозив вітрам» - і буря вщухла. Як гарно! На скільки у цьому уривку відчувається сила й могутність Господня, а головне – Його постійна опіка й підтримка.

Діти сприймають Бога значно радісніше, ніж дорослі. Якщо наші вихованці зростатимуть у християнському дусі ще змалечку, є велика ймовірність того, що світ стане світлішим і добрішим, адже, як писав Володимир Антонов: «За допомогою … виховання можна … допомогти або зашкодити дитині. Її можна навчити принизливому ставленню і ненависті до всього оточуючого – або, навпаки, тому, що все живе потрібно любити, що любов, гармонія – це добре, що Бог хоче від нас, щоби стали саме такими». І додає, що правильне виховання дітей – це один із найважливіших факторів духовної допомоги сучасному суспільству, достойний і цікавий вид духовного служіння; спосіб розвитку себе в активній любові та творчості.

Важливо допомогти дітям зрозуміти те, що Бог завжди підтримує й охороняє нас сильніше, ніж будь-хто у цьому світі. Він є першим, кому можемо розповісти про наш страх, і Він «погрозить йому».

Краще допомагають дитині зрозуміти Божу присутність й опіку наші руки, доторки, ласка. Так, як в історії з Михайликом, діти часто «відчувають» Бога в опіці й ніжності дорослих. Тому варто хоч інколи замислюватися над тим, яку силу можуть мати наші руки…

ТРЕТІЙ ПРОМІНЕЦЬ
БОГ - ТВІЙ БАТЬКО І ТВОРЕЦЬ

Історія «Батьки не продаються»(із книги Бруно Ферреро)
Молода пара зайшла до магазину дитячих іграшок. Подружжя довго вибирало подарунок, оглядаючи полиці і перебираючи забавки, підвішені до стелі чи розкладені просто на підлозі ляльки, що плакали і сміялися, електронні іграшки, маленькі печі, що пекли торти…
Однак не могли вирішити, що купити. До них підійшла ввічлива продавщиця.
- Розумієте, - почала пояснювати жінка, - ми маємо маленьку дівчинку, але цілий день нас не буває вдома.
- Донечка рідко усміхається, - продовжував чоловік.
- Ми хотіли б купити їй щось, що б зробило її щасливою, - говорила далі жінка, - навіть коли нас нема… Щось, що б її забавляло, розраджувало, коли вона сама.
- Вибачте, - усміхнулася продавщиця, - ми не продаємо батьків.

Дитина має знати те, що Бог – її Тато, Батько її батьків, братів, сестер і друзів. Бог – наш люблячий Отець, який, як уже згадувалося вище, любить нас безумовною любов’ю.

«Чи сумно вам тоді, коли мама пізно приходить з роботи і не встигає погратися з вами, або коли тато увесь тиждень у відрядженні?» - можемо запитати дошкільнят. Так, як ми потребуємо присутності наших батьків, так само (а навіть значно більше) потребуємо присутності Бога-Батька: можемо розмовляти з Ним упродовж дня про наші радощі і розчарування, відвідувати храм, щовечора і щоранку звертатися до Нього у молитві. Адже Бог – люблячий, милосердний Батько, який завжди опікується кожним із нас.

Коли підліток гримне дверима і вирветься з дому від нерозуміючих батьків (а таке буває мало не з усіма дітьми в цьому світі), він знатиме, що є Бог-Батько, який завжди його зрозуміє і допоможе порозумітися з мамою і татом. Це захистить серце дитини від страху бути нікому непотрібною у цьому світі.

Бог створив тебе, створив увесь світ. Завдання вихователів та батьків – навчити дошкільників захоплюватися дивами природи: «Підійдіть-но до вікна! Дивіться, який гарний сніг летить із неба. Білий-білий! Такого кольору немає навіть у ваших фарбах. Як гарно все придумав Бог!»

Також слід заохочувати дитину дякувати за всі творіння Божі і особливо – за нас, наших батьків, родичів і друзів, адже усі вони створені Господом.
Уривок із Книги Буття про створення світу яскраво передає Божі любов, милосердя та опіку. Мартін Егле та Лене Майєр-Скуманц вважають, що «важливо оминути небезпеку, за якої дитина уявить собі Бога велетнем-будівником і запитає, як він це зробив? Гори і озера, моря і ріки, риби – як Він усе це сотворив? А коли відкривати дитині світ як дар від Бога, тоді поглиблюється і її радість щодо світу, щодо Бога, який усе нам подарував і, можливо, тоді ми почуємо від дитини питання: «Чому Він усе це нам дарує?» І вона відчує, як Бог любить людей».


ЧЕТВЕРТИЙ ПРОМІНЕЦЬ
БОГ ЖИВЕ У ТИШІ ТВОГО СЕРЦЯ

Історія «Почути тишу» (із книги Бруно Ферреро)
Якось по вечері, на яку було запрошено багато друзів, мама сказала дочці, щоб вона помолилася й пішла спати. Дівчинка послухалася, стала навколішки біля свого ліжка, щоб промовити молитву. Коли вона вернулася, щоб сказати всім «добраніч», мама запитала:
«Чи ти гарно помолилася, доню?»
«Ні, я не змогла».
«Як це не змогла? Піди спробуй ще раз!»
Дівчинка вернулась до своєї кімнати і ще раз спробувала помолитися. За кілька хвилин знову прийшла до мами.
«Тепер уже гарно помолилася?»
«Ні, мамо, я не могла!»
«Не могла? Але ж чому?»
«Я не чула тиші. Не могла нічого почути. У вас так шумно!»

Дитині слід частіше нагадувати те, що Бог промовляє у тиші. Коли вихователь запрошує усіх дітей до молитви, повинен застановити їх на тому, щоб вони прислухалися до биття своїх сердець, у яких живе Бог; щоб вони почули звук тиші, у якій промовляє Бог. Сучасні підлітки у навушниках або «в Інтернеті» - не що інше, як діти, які бояться тиші, адже саме в ній промовлятиме їхнє сумління, біль, тривога, прощення.

Важливо також створювати особливе середовище для розмови дитини з Богом – середовище тиші: напівосвітлена кімната у вечірній час, храм, ліс тощо. Якось одного праведного чоловіка запитали про те, чому він завжди ходить молитися до лісу і, як докір, додали: «Хіба Бог не всюди однаковий?» На що чоловік відповів: «Бог однаковий, але у лісі я інший…»

П’ЯТИЙ ПРОМІНЕЦЬ
БОГ ЗАВЖДИ БАЧИТЬ І ЧУЄ ТЕБЕ

Історія «Молитва» (із книги Бруно Ферреро)
Андрійко мав лиш одну велику мрію – велосипед. Яскраво-жовтого кольору, з різними технічними новинками – він вразив Андрійка з першого погляду. Хлопець побачив його в місті на виставці і вже не міг забути: щоночі бачив його уві сні…
Але Андрійкова мама… ледве давала собі раду з рахунками за світло, газ, телефон… Купити синові такий дорогий велосипед їй було не під силу. Андрійко розумів мамині проблем, тому просив про подарунок самого Бога. До своїх щоденних молитов він почав додавати одну фразу: «Не забудь про жовтий велосипед. Амінь». Мама вслухалася в Андрійкову молитву й сумно зітхала. Вона переживала, що Різдво цього річ для нього буде дуже сумне.
Настало Різдво. Андрійко, як і можна було передбачити, ніякого велосипеда не дістав.
Увечері, як звичайно, він вклякнув біля свого ліжка, щоб помолитися на ніч.
«Андрійку, - співчутливо промовила до нього мама, - я знаю, що тобі сумно, бо ти не одержав велосипеда. Але ти не ображаєшся на Господа Бога, що Він не відповів на твої молитви, правда?»
Андрійко серйозно подивися на маму.
«Звичайно, що ні, мамо. Бо Господь відповів на мої молитви. Він сказав: «Ні».

Діти мають добре знати, що Бог завжди бачить і чує їх, і що молитва – це розмова з Богом, відкритий та щирий діалог. Мартін Егле та Лене Майєр-Скуманц пишуть про те, що у деяких дошкільних закладах чи сім’ях зростає тенденція вимагати традиційно укладених молитов для дітей. Звичайно, ми не можемо відкинути чи заперечувати молитви «Отче наш», якої навчив нас сам Ісус Христос, але важливо, щоб дитина почала промовляти слова власної молитви, не завченої, щоб не повторювала незрозумілих для неї слів. Можна заохочувати дошкільнят починати свої молитви словами «Привіт, мій любий Боже», адже у такий спосіб вони справді розумітимуть, що Бог близький до них і розмовлятимуть з Ним вільно й невимушено.

Заохочуймо дітей до ранкових та вечірніх молитов, які мали б складатися із трьох частин:
- за що ти хочеш подякувати Господеві?
- за що вибачишся?
- чого хочеш попросити у Бога?

Батьки та педагоги виступають основними учителями духовності, незмінними провідниками своїх маленьких вихованців. Важливо не забути про те, що сам Господь покликав нас до батьківства та педагогічної діяльності.

Пам’ятаймо:
Тільки Бог дає віру; але ти – дай свідчення.
Тільки Бог дає надію; але ти – скріпи віру своїх братів.
Тільки Бог дає любов; але ти – покажи, як треба любити.
Тільки Бог дає мир; але ти – посій злагоду.
Тільки Бог дає силу; але ти – розрадь у сумніві.
Тільки Бог дає життя, але ти – навчи жити.
Тільки Бог дає світло; але завдяки тобі нехай воно засяє в чиїхось очах.
Тільки Бог є життям; але ти – розбуди в іншому прагнення жити.
Тільки Бог робить неможливе; ти ж – зроби, що можливе.
Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.
Бразилійська пісня (із книги Бруно Ферреро)

Часто малих діток називають «ангелятками». Чому так? Ангели - це безтілесні Божі створіння, завданням яких є прослава Бога і виконання Божої волі. Їх характерна риса – невинність. Вони – світила, що відбивають світло Боже. У Тайні Хрещення людина звільняється від первородного гріха, і Бог подає їй ризу невинності. Вона стає подібною до ангелів. Отже, завдання дорослих, які піклуються про дитя від народження й до повноліття, – не затерти той ангельський образ у душі дитини, не заплямити одежу невинності й допомогти дитині вирости «до міри повного зросту повноти Христа». (Еф.1:13). Якщо глибоко роздумати над вартістю св. Тайн Хрещення й Миропомазання, то стає моторошно від того, як легковажно ми, дорослі, «одягаємо» душі дітей в брудне лахміття лицемірства, злоби й неправди.


Але про що піклуються сучасні батьки від самого народження дитини? Уже з перших місяців життя вони намагаються виховати «вундеркінда»: дитина ще до трьох років має володіти іноземною мовою, вміти читати й рахувати. Здебільшого батьків турбує лише інтелектуальний розвиток дитини, про психологічний дізнаються в дитсадку від психолога, а то й на порозі школи, коли педагоги звертають увагу на психологічну неготовність до шкільного життя.


Святі Отці Церкви, на основі Святого Письма, наголошують на тому, що людина – це єдність духу, душі та тіла (1 Сол. 5, 23). Цю єдність визнають і провідні педагоги-християни. Ось як пояснює трьохскладовість людської істоти корифей українського дошкілля академік Алла Богуш. «Перший напрям людського життя − тілесний (плотський). Це будова нашого тіла, внутрішні та зовнішні органи, які забезпечують біологічне життя, фізичний розвиток і здоров'я людини (дитини). Другий напрям − це душевне життя − психічні процеси (мислення, мовлення, увага, уява, здібності, почуття, темперамент, характер, воля), знання, вміння, розум, наука. Третій напрям людського життя − духовне. Дух − це та сила, яку вдихнув Бог в обличчя людини, завершаючи її творіння. Це страх Божий, совість і поривання до Бога, це гідність людини. Дух, як сила, що послана Богом, знає Бога, шукає Бога і тільки в ньому знаходить спокій. Отже, дитина якимось несвідомим внутрішнім відчуттям переконується у своєму походженні від Бога, відчуває свою повну залежність від нього, свій обов’язок у всьому Йому підкорятись і жити тільки Ним і для Нього». (1)


Дорослі (батьки і вихователі), які опікуються вихованням дитини, не повинні забувати про третій бік життя дитини − духовне життя, яке вимагає виховання, оскільки дитина не народжується християнином, вона стає ним після народження, якщо духовність виховують як особливу цінність для дитини. Які ж цінності потрібно виховувати в дитинстві?
Українська родина споконвіку готувала дитину до Добра, Милосердя і Любові. Український народ, за словами С. Русової, здебільшого релігійний, віруючий, тому і в родинному колі дітей учили дотримуватися заповідей Божих, які визначали норми моралі та їхню поведінку. Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок із позицій добра, справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто добросовісний, цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний, людяний, доброзичливий. Дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою залежно від того, в якому середовищі, в яких умовах вона живе, яке дістає виховання.
У більшості випадків для малюка до 2-3 років єдиним середовищем розвитку є сім’я. На превеликий жаль, значна частина сучасних сімей далека від традиційної національної родини з її сімейними традиціями, нормами поведінки і співжиття, з її народною етикою, мораллю, правосвідомістю.


Св. Йоан Золотоустий пригадує християнам, що вони покликані народити своїх дітей не лише для життя дочасного, а й для життя вічного. Релігійне та духовне виховання становить невід’ємну частину виховання дитини та її зростання в Божій благодаті. (2)
Б. Ферреро у своїй книзі «Ваші діти мають лише вас» говорить, що діти мають право виховуватися у вірі, а родина – це духовна матриця усіх духовних сенсів життя. У родині діти вчаться розуміти глибокі духовні цінності та поняття: як приймати інших, слухати їх, пробачати, утішати, спілкуватися, благословляти, бути вдячними, дарувати, жертвувати…» (3, 195)

Часто поширена думка серед батьків, які не є практикуючими християнами, що дитина сама зможе обрати релігію, (символи різних релігій вставити)коли підросте. Проте вона не є правильною. Якщо дитина разом з навчанням мови, обрядів, звичок не опанує «релігійну граматику», то вона не матиме основи, яка б їй згодом допомогла зрозуміти, що означає вибір віри. «Дитина, котру позбавляють можливості розвинути відчуття Бога, ніколи не зможе обрати. І тоді за неї виберуть інші» (3, 196) Батьки не можуть обмежитися тим, щоб «послати» дітей на катехизацію чи записати до католицької школи. Як дар життя йде від Бога через батьків, так само й віра йде від Бога за посередництвом батьків та Церкви. Найбільший дар, що батьки можуть подарувати дітям – навчити молитися. Молитва має бути моментом спільної радості, а не каторгою. Моментом гармонії, спокою. Найлегше навчити дітей молитися – показати їм, як молимося ми - батьки, вихователі. Якщо діти бачать, що батьки задоволені, коли моляться, вони відчувають, що Бог для них – жива істота, і що Він чує тих, хто розмовляє з Ним.

На перших етапах формування й виховання дитини особливо важливою є дія прикладу, тому що діти вчаться дивлячись на приклад старших. Ніяке естетичне чи релігійне почуття, ніяке добро чи зло, правда або неправда, благочестивість і гріховність не можуть виникнути, якщо дитина у житті ніколи раніше не сприймала цих явищ, якщо вона не переживала їх у дійсності. Дитина дуже рано вибирає собі у якості прикладу когось із маси людей її оточення. (4)

Стара єврейська мудрість гласить, що у житті людини має бути дві найдорожчі особи – це батько і вчитель. Звернемо увагу на роль прикладу вихователя в духовному вихованні дошкільнят.
Документи Церкви після ІІ Ватиканського Собору, які стосуються виховання й катехизи, дуже ясно висловлюються про прикмети осіб, які займаються навчанням і вихованням. Саме особистість педагога впливає більше на ефективність виховного процесу, ніж усі дидактичні методи і засоби, які відіграють більше службову роль, тому що виховання завжди відбувається на особовій площині. В Загальній інструкції про виховання та катехизацію з 1971 року це висловлено так: «Людські і християнські риси вихователя та катехита більше гарантують плідність виховання, аніж вишукані методи». Коментатори вищезгаданого документу висловлюють переконання, що на сьогодні потрібні вихователі й катехити обдаровані глибокою вірою, виразною християнською індивідуальністю, а також суспільною вразливістю.

Поведінка завжди більш промовиста ніж слова; цей факт особливо важливий у період формації дошкільнят чи учнів. Чим повніше педагог стане для дітей конкретним прикладом ідеальної особи, тим більше у цей ідеал повірять і будуть його наслідувати. Тому що його будуть сприймати як щось мудре і варте, щоб ним жити, щось конкретне і реалістичне. У цьому контексті свідчення віри з боку вихователя стає особливо важливим. Діти мають бачити у своїх вихователях християнське ставлення й поведінку, які цілковито чужі секуляризованому оточенню, в якому вони живуть. Без цього свідчення, живучи в такій атмосфері, вони можуть сприйняти християнську поведінку як недосяжний ідеал. (5, п. 28)

Вихователь має супроводжувати вихованця і спрямовувати процес його розвитку віри, вділеної йому при Хрещенні.

Як ми бачимо, в документах Церкви, а також в педагогічно-катехитичній літературі, ставиться вимога, щоб вихователі були водночас учителями й свідками.

Щоб бути хорошим педагогом треба насправді мати покликання від Бога, тому що вчитель чи вихователь – це особлива людина, як священик, монах, митець чи лікар.
«Життя католицького педагога має відзначатися реалізацією особистого покликання в Церкві, а не просто виконанням певної роботи. Він повинен повною мірою усвідомлювати важливість, багатство, і відповідальність цього покликання і бути впевненим в тому, що його відповідь має життєво важливе значення для будівництва та постійного оновлення земного міста, і для євангелізації світу». (5, п.37).

Навчання й виховання у вірі – частина звершеності католицького навчального закладу. У документах церкви про католицькі школи звертається особлива увага на те, що чим повніше спільнота освітян репрезентує багатство церковної спільноти тим більше здатною вона буде до реалізації цієї місії. Якщо в школі разом присутні священики, монахи, монахині й миряни вони даруватимуть вихованцям живий образ цього багатства, яке сприятиме кращому розумінню реальності Церкви. З цього огляду мирянам слід роздумувати над важливістю їх присутності, так само, які і священикам і монахам. Тому що кожен з цих родів церковного покликання представляє дітям свою власну втілену модель: миряни католики - тісну залежність земних реалій від Бога у Христі, мирянин-професіонал як той, хто представляє світ перед Богом; священик - багатюще джерело ласк, які Христос подає всім вірним за допомогою Святих Тайн, проповіді об’явленого Слова і характеру служіння; богопосвячені особи – радикальний дух блаженств, постійний заклик Царства як єдино певної реальності, любов Христа і любов усіх чоловіків і жінок у Христі. Однак у сучасних католицьких школах уже рідко можемо зустріти представників усіх трьох станів. З огляду не зменшення числа покликань до богопосвяченого життя зростає роль мирян-католиків у закладах освіти. Напевно тому у 1982 р. був виданий Апостольським престолом документ «Миряни у школах: свідчення віри».

Сьогодні усім нам, у першу чергу батькам і педагогам, а також тим, хто в будь-який спосіб причетний до виховання дітей і молоді, слід задуматися над своїм особистим покликанням, над своїм життям вірою та переглянути моделі виховання, якими керуємося у щоденних стосунках з дітьми, щоб при відході з цього життя не бути засудженим за те, що згіршили «одного з тих малих» (Мат. 18:6)

С. Євфросинія (Надія) Сеник

Література

1. Алла Богуш. Морально-духовні цінності дошкільного дитинства / http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VIrd/2011_15/PDF/12.pdf
2. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви: Христос - наша Пасха. – Львів, 2011. – с 336 + 64 іл.
3. Б. Ферреро. Ваші діти мають лише вас! – Львів, Видавництво «Дон Боско», 2012. - 232 с.
4. О. В. Шевченко. Духовне виховання у сучасній сім’ї / http://vuzlib.com/content/view/968/94/
5. Sacred Congregation for Catholic Education, "Lay Catholics in Schools: Witness to Faith”, 1982