kinder

Контакти:

82100, вул. Козловського,59,
м. Дрогобич, Львівська обл.
Телефон: +38 (03244) 3-83-12

Як виховати "ангелятко" із сучасного дошкільнятка

Часто малих діток називають «ангелятками». Чому так? Ангели - це безтілесні Божі створіння, завданням яких є прослава Бога і виконання Божої волі. Їх характерна риса – невинність. Вони – світила, що відбивають світло Боже. У Тайні Хрещення людина звільняється від первородного гріха, і Бог подає їй ризу невинності. Вона стає подібною до ангелів. Отже, завдання дорослих, які піклуються про дитя від народження й до повноліття, – не затерти той ангельський образ у душі дитини, не заплямити одежу невинності й допомогти дитині вирости «до міри повного зросту повноти Христа». (Еф.1:13). Якщо глибоко роздумати над вартістю св. Тайн Хрещення й Миропомазання, то стає моторошно від того, як легковажно ми, дорослі, «одягаємо» душі дітей в брудне лахміття лицемірства, злоби й неправди.


Але про що піклуються сучасні батьки від самого народження дитини? Уже з перших місяців життя вони намагаються виховати «вундеркінда»: дитина ще до трьох років має володіти іноземною мовою, вміти читати й рахувати. Здебільшого батьків турбує лише інтелектуальний розвиток дитини, про психологічний дізнаються в дитсадку від психолога, а то й на порозі школи, коли педагоги звертають увагу на психологічну неготовність до шкільного життя.


Святі Отці Церкви, на основі Святого Письма, наголошують на тому, що людина – це єдність духу, душі та тіла (1 Сол. 5, 23). Цю єдність визнають і провідні педагоги-християни. Ось як пояснює трьохскладовість людської істоти корифей українського дошкілля академік Алла Богуш. «Перший напрям людського життя − тілесний (плотський). Це будова нашого тіла, внутрішні та зовнішні органи, які забезпечують біологічне життя, фізичний розвиток і здоров'я людини (дитини). Другий напрям − це душевне життя − психічні процеси (мислення, мовлення, увага, уява, здібності, почуття, темперамент, характер, воля), знання, вміння, розум, наука. Третій напрям людського життя − духовне. Дух − це та сила, яку вдихнув Бог в обличчя людини, завершаючи її творіння. Це страх Божий, совість і поривання до Бога, це гідність людини. Дух, як сила, що послана Богом, знає Бога, шукає Бога і тільки в ньому знаходить спокій. Отже, дитина якимось несвідомим внутрішнім відчуттям переконується у своєму походженні від Бога, відчуває свою повну залежність від нього, свій обов’язок у всьому Йому підкорятись і жити тільки Ним і для Нього». (1)


Дорослі (батьки і вихователі), які опікуються вихованням дитини, не повинні забувати про третій бік життя дитини − духовне життя, яке вимагає виховання, оскільки дитина не народжується християнином, вона стає ним після народження, якщо духовність виховують як особливу цінність для дитини. Які ж цінності потрібно виховувати в дитинстві?
Українська родина споконвіку готувала дитину до Добра, Милосердя і Любові. Український народ, за словами С. Русової, здебільшого релігійний, віруючий, тому і в родинному колі дітей учили дотримуватися заповідей Божих, які визначали норми моралі та їхню поведінку. Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок із позицій добра, справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто добросовісний, цнотливий, шляхетний, доброчесний, праведний, людяний, доброзичливий. Дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою залежно від того, в якому середовищі, в яких умовах вона живе, яке дістає виховання.
У більшості випадків для малюка до 2-3 років єдиним середовищем розвитку є сім’я. На превеликий жаль, значна частина сучасних сімей далека від традиційної національної родини з її сімейними традиціями, нормами поведінки і співжиття, з її народною етикою, мораллю, правосвідомістю.


Св. Йоан Золотоустий пригадує християнам, що вони покликані народити своїх дітей не лише для життя дочасного, а й для життя вічного. Релігійне та духовне виховання становить невід’ємну частину виховання дитини та її зростання в Божій благодаті. (2)
Б. Ферреро у своїй книзі «Ваші діти мають лише вас» говорить, що діти мають право виховуватися у вірі, а родина – це духовна матриця усіх духовних сенсів життя. У родині діти вчаться розуміти глибокі духовні цінності та поняття: як приймати інших, слухати їх, пробачати, утішати, спілкуватися, благословляти, бути вдячними, дарувати, жертвувати…» (3, 195)

Часто поширена думка серед батьків, які не є практикуючими християнами, що дитина сама зможе обрати релігію, (символи різних релігій вставити)коли підросте. Проте вона не є правильною. Якщо дитина разом з навчанням мови, обрядів, звичок не опанує «релігійну граматику», то вона не матиме основи, яка б їй згодом допомогла зрозуміти, що означає вибір віри. «Дитина, котру позбавляють можливості розвинути відчуття Бога, ніколи не зможе обрати. І тоді за неї виберуть інші» (3, 196) Батьки не можуть обмежитися тим, щоб «послати» дітей на катехизацію чи записати до католицької школи. Як дар життя йде від Бога через батьків, так само й віра йде від Бога за посередництвом батьків та Церкви. Найбільший дар, що батьки можуть подарувати дітям – навчити молитися. Молитва має бути моментом спільної радості, а не каторгою. Моментом гармонії, спокою. Найлегше навчити дітей молитися – показати їм, як молимося ми - батьки, вихователі. Якщо діти бачать, що батьки задоволені, коли моляться, вони відчувають, що Бог для них – жива істота, і що Він чує тих, хто розмовляє з Ним.

На перших етапах формування й виховання дитини особливо важливою є дія прикладу, тому що діти вчаться дивлячись на приклад старших. Ніяке естетичне чи релігійне почуття, ніяке добро чи зло, правда або неправда, благочестивість і гріховність не можуть виникнути, якщо дитина у житті ніколи раніше не сприймала цих явищ, якщо вона не переживала їх у дійсності. Дитина дуже рано вибирає собі у якості прикладу когось із маси людей її оточення. (4)

Стара єврейська мудрість гласить, що у житті людини має бути дві найдорожчі особи – це батько і вчитель. Звернемо увагу на роль прикладу вихователя в духовному вихованні дошкільнят.
Документи Церкви після ІІ Ватиканського Собору, які стосуються виховання й катехизи, дуже ясно висловлюються про прикмети осіб, які займаються навчанням і вихованням. Саме особистість педагога впливає більше на ефективність виховного процесу, ніж усі дидактичні методи і засоби, які відіграють більше службову роль, тому що виховання завжди відбувається на особовій площині. В Загальній інструкції про виховання та катехизацію з 1971 року це висловлено так: «Людські і християнські риси вихователя та катехита більше гарантують плідність виховання, аніж вишукані методи». Коментатори вищезгаданого документу висловлюють переконання, що на сьогодні потрібні вихователі й катехити обдаровані глибокою вірою, виразною християнською індивідуальністю, а також суспільною вразливістю.

Поведінка завжди більш промовиста ніж слова; цей факт особливо важливий у період формації дошкільнят чи учнів. Чим повніше педагог стане для дітей конкретним прикладом ідеальної особи, тим більше у цей ідеал повірять і будуть його наслідувати. Тому що його будуть сприймати як щось мудре і варте, щоб ним жити, щось конкретне і реалістичне. У цьому контексті свідчення віри з боку вихователя стає особливо важливим. Діти мають бачити у своїх вихователях християнське ставлення й поведінку, які цілковито чужі секуляризованому оточенню, в якому вони живуть. Без цього свідчення, живучи в такій атмосфері, вони можуть сприйняти християнську поведінку як недосяжний ідеал. (5, п. 28)

Вихователь має супроводжувати вихованця і спрямовувати процес його розвитку віри, вділеної йому при Хрещенні.

Як ми бачимо, в документах Церкви, а також в педагогічно-катехитичній літературі, ставиться вимога, щоб вихователі були водночас учителями й свідками.

Щоб бути хорошим педагогом треба насправді мати покликання від Бога, тому що вчитель чи вихователь – це особлива людина, як священик, монах, митець чи лікар.
«Життя католицького педагога має відзначатися реалізацією особистого покликання в Церкві, а не просто виконанням певної роботи. Він повинен повною мірою усвідомлювати важливість, багатство, і відповідальність цього покликання і бути впевненим в тому, що його відповідь має життєво важливе значення для будівництва та постійного оновлення земного міста, і для євангелізації світу». (5, п.37).

Навчання й виховання у вірі – частина звершеності католицького навчального закладу. У документах церкви про католицькі школи звертається особлива увага на те, що чим повніше спільнота освітян репрезентує багатство церковної спільноти тим більше здатною вона буде до реалізації цієї місії. Якщо в школі разом присутні священики, монахи, монахині й миряни вони даруватимуть вихованцям живий образ цього багатства, яке сприятиме кращому розумінню реальності Церкви. З цього огляду мирянам слід роздумувати над важливістю їх присутності, так само, які і священикам і монахам. Тому що кожен з цих родів церковного покликання представляє дітям свою власну втілену модель: миряни католики - тісну залежність земних реалій від Бога у Христі, мирянин-професіонал як той, хто представляє світ перед Богом; священик - багатюще джерело ласк, які Христос подає всім вірним за допомогою Святих Тайн, проповіді об’явленого Слова і характеру служіння; богопосвячені особи – радикальний дух блаженств, постійний заклик Царства як єдино певної реальності, любов Христа і любов усіх чоловіків і жінок у Христі. Однак у сучасних католицьких школах уже рідко можемо зустріти представників усіх трьох станів. З огляду не зменшення числа покликань до богопосвяченого життя зростає роль мирян-католиків у закладах освіти. Напевно тому у 1982 р. був виданий Апостольським престолом документ «Миряни у школах: свідчення віри».

Сьогодні усім нам, у першу чергу батькам і педагогам, а також тим, хто в будь-який спосіб причетний до виховання дітей і молоді, слід задуматися над своїм особистим покликанням, над своїм життям вірою та переглянути моделі виховання, якими керуємося у щоденних стосунках з дітьми, щоб при відході з цього життя не бути засудженим за те, що згіршили «одного з тих малих» (Мат. 18:6)

С. Євфросинія (Надія) Сеник

Література

1. Алла Богуш. Морально-духовні цінності дошкільного дитинства / http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VIrd/2011_15/PDF/12.pdf
2. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви: Христос - наша Пасха. – Львів, 2011. – с 336 + 64 іл.
3. Б. Ферреро. Ваші діти мають лише вас! – Львів, Видавництво «Дон Боско», 2012. - 232 с.
4. О. В. Шевченко. Духовне виховання у сучасній сім’ї / http://vuzlib.com/content/view/968/94/
5. Sacred Congregation for Catholic Education, "Lay Catholics in Schools: Witness to Faith”, 1982